Гоща

By on 24.02.2007

Гоща - поселення,
нині районний центр в Рівненській області, розташований на берегу р.Горині, а
точніше сказати – лише „підбирається” до цих берегів, покраєнним меандрами
річки.

 

Як стверджують
деякі топонімісти, Гоща названа так через фонетичну трансформацію
давньослов'янського слова „погост” – це не стільки цвинтар в сучасному
розумінні слова, як заселене місце, поселення, яке існувало на цьому місці ще з
епохи скіфів. Інші вчені вважають, що назва походить від давньослов'янського
слова „гоща”, тобто стоянка племені, яке займалося розведенням худоби,
стійбище.



Кірдеї, а потім Гойські володіли Гощею на протязі XIV – XVII століть.
В цей період тут з'являється мурований замок, посилений земляними валами. Їх
залишки можна побачити і сьогодні. А от замка вже нема.


На протязі більш як 50 років, аж до середини XVII ст., Гоща була одним з
центрів протестантського руху – соціанців, які збудували в містечку свою школу.
В цій школі в 1603 р. здобував освіту Дмитро Самозванець.
Врятувавшись втечею від соловецького заслання в 1602 році, бо „обікрався”,
Григорій Отрєп'єв вибрав як притулок волинську землю.
Він оселився в Києво-Печерському монастирі, а потім жив в Нікольському і Дермані, був
дияконом, та на подив розпусним, за словами Карамзіна. Начебто вихвалявся
майбутній цар свободою своїх міркувань та віротерпимістю. Потім він залишив
духовний сан і вже як мирянин явився запорожцям, де вивчав військову справу.

 

„Та невдовзі побачили його на іншому театрі: в мирній школі містечка
Волинського, Гащи за польською та латинською граматикою...”

В Гощі Лжедмитро
жив до весни 1603 року, потім „літував і зимував” в Вишнівці у Адама
Вишневецького, де йому виказували різні почесті. Вишневецькі та мнішеки,
папський нунцій Рангоні, ієзуїти і сам король Сигізмунд всіляко допомогали
Лжедмитру в його дорозі на царський престол. Та в князів Острозьких підтримки Отрєп'єв
не знайшов, навіть навпаки: Януш Острозький попередив самозванця, що не
підпустить його до російських кордонів.


На початку XVII століття в Гощі з'являється монастир базиліан – також зі
своєю школою. Її ректором один час був Інокентій Гізель, видатний діяч
української культури, майбутній ректор Києво-Могилянської академії, автор „Синопсиса”
(1674), першого науково-історичного твору про походження та побут слов'ян.


Коли ж в 1638 р. Гоща перейшла в маєтність українського магната Адама Киселя,
містечко отримує новий ривок в своєму розвитку.

В
середині XVII ст. на кошти А. Киселя споруджується кам'яна Михайлівська
церква, що збереглася до наших часів. Хоча, якщо вірити деяким знайомим,
реставрують зараз церкву "на око", зовсім без прислухань до думок
істориків. Так що скоріше за все, раніше церква виглядала дещо інакше.

 

Цей скромний архітектурний пам'ятник, оточений кільцем могутніх кленів і
ясенів, знаходиться по вул. Шевченко, недалеко від історичного центру містечка,
від якого залишилась невелика площа неправильної конфігурації з кількома
старими лабазами та крамницями.

Далі - абзац лише
для втаємничених в архітектурні тонкощі:

За своєю
архітектурною характеристикою Михайлівська церква цікава вже тим, що являє
собою один з ранніх прикладів використання в мурованому будівництві
тричасткової побудови об'єму безстовпного храму, найчастіше використовує мого в
дерев'яному будівництві. З 4чотирьох сторін стіни церкви, складені з вапняк ата
цегли, завершуються трикутними шпицами, окантованими суворим профілем. Лише
східна, вівтарна стіна зберегла скромний декор у вигляді трошки виступаючих
пілястрів. Особлива риса церкви - мініатюрні волюти на капітелях пілястрів.
Товщина стін в серединній частині церкви досягає 2,3 метри! Відголоски готики
можна прослідити в завершенні вікон вівтарної частини.



Всередині споруди все неначе стікається до центрального нефу, перекритому
напівсферичним сводом на парусах. Отже, церква мала верхнє освітлення, а тому,
напевно, завершалася трьома главами. Існуючий зараз восьмигранний дерев'яний
барабан єдиної глави з широким куполом, з'явився набагато пізніше, в 1888 році,
в результаті реконструкції. І за матеріалом, і за стилістикою він відчутно
дисгармонує з основним об'ємом.

 

 

Справжня перлина
Гощі – унікальний парк, заложений тут невідомим майстром садово-паркового
мистецтва на початку XVIII ст. Зараз це пам'ятник природи
республіканського значення. Хоча турботу держави на тихих алейках віднайти не
вдалося: занадто все захаращено.

В улаштуванні
парка легко простежити англійський принцип планування з свободою
трассування головних та допоміжних алей, які розбігаються в різних напрямках. І
хоча час суттєво змінив паркові перспективи і ландшафтні сцени, наповнивши їх
прозаїчним змістом (чужі фонарні стовби, сірі бетонні плити, „виправлені”
доріжки), та парк все одно заворожує. Такі могутні, старі, велетенські дерева -
краса!

Вражає міць
деяких ясенів та каштанів, стовбури яких досягають в діаметрі двометрової
товщини.


В північній частині парка знаходиться споруда, яка зацікавила мене в поселенні
найбільше - маєток Валевських, збудований в кінці ХІХ ст. Зараз тут
розташована районна бібліотека. Я по-шпигунськи пробралася всередину
(хмммм... неначе за книжкою прийшла) і побачила, що ніякими панськими
інтер'єрами вже й не тхне. Склепіння стелі видають давню будівлю, але вони та
дивної форми вхідні двері - здається, єдине, що залишилося з дореволюційних
часів.

Довгий
двоповерховий корпус перебивається в центрі триповерховим об'ємом з високим
мансардним дахом. На фоні нейтральної штукатурки чітко виділяється рисунок
накладного фахверка. Палац нагадує швейцарські шале. На жаль, після ремонту
штукатурки її де-не-де недоречно замінили на облицювальну плитку. Тому варто
побачили лише ОДИН фасад палацу - з протилежного боку перед нами відкриється
цілком сучасна споруда.

Маєток Валевських

 


You must be logged in to post a comment Login

Leave a Reply