Історією не можна маніпулювати, якою гіркою вона не була б …

By Autor on 23.10.2008

Тиждень тому в низці українських ЗМІ вийшла моя стаття «Український визвольний рух і «бандерівщина». Суспільний резонанс цього дослідження перевершив усі очікування - публікацію було передруковано десятками ЗМІ, отримано біля тисячі звернень, дзвінків, коментарів та пропозицій громадян. Тема Української повстанської армії наразі є болючою, конфліктною та вкрай заполітизованою для українського суспільства. Хочу подякувати усім, хто прочитав статтю та висловився з цього приводу – в дискусії народжується істина, а байдужість породжує найганебніші суспільні явища.

Як каже приказка «Не бійся ворогів – максимум лихого, що вони можуть зробити – вбити; не бійся друзів – максимум лихого, що вони можуть зробити – зрадити; бійся байдужих – з їхньої мовчазної згоди вбивають та зраджують». Ось з такою байдужістю помноженою на політичну зашореність довелося зіштовхнутися і під час публікації цієї статті. З понад 50 західноукраїнських видань, які «ангельським хором» співають дифірамби «бандерівській» УПА, лише 2 наважилися розмістити матеріал про витоки УПА й про громадянську війну між УПА Української народної республіки та «бандерівцями» на західній та північній Україні у 1941-1943 роках. Це і є справжня ціна так званим «демократичним ЗМІ» - рупорам УПА, НАТО, голодомору; характеристика системі влади, вибудуваній в Україні!

Лише завдяки ресурсам «Львів - головні новини» та «Мій Рівне» мешканці західної України змогли дізнатися інший погляд на ситуацію, яка склалася на їх землі в ході Великої Вітчизняної Війни, коли поліщуки воювали з волинянами, а націоналісти з нацистами знищували антагоністичну їхній ідеології спробу побудови України на демократичній ліберальній платформі Української народної республіки.

Крім того, більшість читачів зрозуміли і, головне, прочитали до кінця статтю. Натомість як звичайно знайшлася купка різних маргіналів, «істів» та «фобів» глухих до голосу розуму та об’єктивних фактів історії якими б гіркими та неприємними вони не були б. З їхнього боку полилася ріка бруду та відвертої брехні як на автора статті, так і щодо подій та постатей історичного періоду, про який іде мова в публікації. Дискусія з такими людьми приречена. Тим паче багато хто з них професійні провокатори й сексоти та відпрацьовують свої завдання при усіх режимах.

Разом з тим, відповідаючи на низку запитань дискусії та щодо багатьох бездоказових міфів щодо постаті Тараса Бульби-Боровця та УПА «Поліська Січ» - Української Національної Революційної Армії хотілося б зазначити наступне:

1. Причетність Тараса Бульби-Боровця до розстрілів мирного населення та євреїв у 1941 році на території «Олевської республіки» спростована. Після завершення Другої світової війни Т. Бульба-Боровець (як особа, що асоціювалася з УПА) постав перед англійським судом, де, поряд із звинуваченням у прислужництві німцям, йому інкримінували єврейські програми на окупованих територіях. Під час судового процесу з квітня по листопад 1946 року допитано понад тисячу свідків, серед яких було чимало євреїв. За результатами слідства Т. Боровця у всіх звинуваченнях було виправдано. А Британські судді – це вам не українські СБУшники зі своїми «архівами» і любов’ю погратися в фотошопі на тему Голодомору.

Спекуляції щодо розстрілу євреїв «Поліською Січчю» в Олевську виникли від того, що есесівці, увійшовши до Олевська 18 листопада 1941 року («Поліська Січ» за наказом Бульби-Боровця перейшла на підпільне становище 15.11.1941), заарештували колишнього сотника УПА «Поліська Січ» К. Сиголенка й наказали йому зібрати всіх євреїв в місті та розстріляти. Пояснення сотника, що загони розформовані і він не в праві щось наказувати своїм людям, тим більше заставляти розстрілювати цивільне населення, есесівців не цікавили і вони пригрозивши розстрілом примусили його мобілізувавши двох старшин та 60 колишніх членів «Поліської Січі», які разом з німецькими виродками 19 листопада 1941 року біля с. Варварівка виконав злочинний наказ, розстрілявши 535 євреїв. Ці дії були засуджені керівництвом УНР і Тарасом Бульбою-Боровцем. Трагічність ситуації полягає в тому, що сотник К. Сиголенко за національністю сам був євреєм, справжнє ім'я його Сигал Хаїм Ісакович.

2. У своїй статті я передусім виступаю за правдиву історію. В громадянській війні, яка розгорнулася на Північній та Західній Україні у 1941-1943 роках, та ще й на тлі страхітливої Великої Вітчизняної Війни, не було кристально чистих героїв та незаплямованих армій. Доведеним фактом є координування дій УПА «Поліська Січ» з гітлерівцями на початку війни, перемовини щодо співпраці – наприкінці. Разом з тим такою ж істиною є війна УПА «Поліська Січ» проти гітлерівців та «бандерівців» і червоних партизан у 1941-1943 роках. Ні в якому разі не виправдовуючи і не возвеличуючи «бульбівців» - серед них також були зрадники, колабораціоністи і русофоби, вважаю треба говорити про таку історію, якою вона була насправді.

Разом з тим, звертаюся до тих хто обвинувачує мене у «націоналізмі» - знищення реальної історії України та побудова на її місці міфів - одна з головних ознак сучасної української влади. Не підігруйте цій владі! Чи не дивно Вам, що націоналісти вносячи в парламент свій законопроект «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20 - 90-х років ХХ сторіччя» «забули» про УПА «Поліська Січ»-УНРА? При цьому в законопроекті згадано такі екзотичні організації як Українська військова організація (УВО), Карпатська Січ, Організація українських націоналістів (ОУН), тощо!?

Очевидно, що діяльність УПА «Поліська Січ» та УНРА не вписується в сучасні політичні міфологеми «помаранчевих» і спроби героїзації військового формування бандерівської і мельниковської УПА. Зрозуміло, що вихваляння тоталітарного вождістського типу руху українських націоналістів, які в співпраці з нацистами намагалися будувати «Україну для українців» шляхом винищування на її території представників інших народів, не зіставне з існуванням паралельної УПА «Поліська Січ» УНР. Адже «Поліська Січ» була заснована на позаполітичній громадянській ліберальній платформі побудови Незалежної України і знищена саме «бандерівською» УПА. «Бульбівців» і «бандерівців» єднала тільки назва та докорінно розділяла ідеологія, і в цьому трагедія «Поліської Січі», яку націоналісти тихцем намагається «поховати» під маркою УПА.

Нажаль ті, хто знущаються з нашого минулого, намагаючись вбудувати його в «прокрустове ложе» якихось сучасних кон’юнктурних політичних ідеологій, ті - хто не здатні подивитися відкритими б не зашореними очима на це минуле не усвідомлюють усієї глибини свого деструктивного впливу на майбутні покоління й українське суспільство. Намагаючись позбавити нас правдивої історії, стаючи в «позу заради пози», ці люди позбавляють наступні покоління позитивного майбутнього.

Тому я знову й знову повторюю - Тарас Бульба-Боровець не є героєм для мене, а ще одним ворогом, що стріляв у спини радянських солдат – таких же українців. Проте істина дорожче, адже тільки на її непохитному ґрунті можна побудувати здорове суспільство та процвітаючу державу!

Народний депутат України

Вадим Колесніченко