Межиріч

By on 03.03.2007

Недарма й дотепер цю частину острозького передмістя, що
витягнулося вздовж дороги на Межиріч, називають Бельмаж - дещо спотворений
французький вислів belle image ("Гарна картина", "чудовий
вид" в перекладі). Зліва - зелені луки в поймі Вілії, справа хвилюються
пагорби, що поросли садами та невеликими перелісками. І ось, нарешті, попереду
та трошки зліва - рукотворний вертикальний орієнтир: межиріцька Троїцька
церква. Не менш мальовнича й панорама Острога за спиною. Та ось зліва біля
дороги ряд будинків обривається, і перед очима постає дзеркало ставка, яке
живиться водами Свитеньки, лівої притоки Вілії. За ставом з-за могутніх тополів
та верб чітко вимальовуються контури башт та глав Троїцького монастиря-фортеці.

Точна дата заснування Межиріча невідома, та його надзвичайно зручне для оборони
розташування біля злиття річок Вілії та Світеньки дозволяє припустити, що вже в
домонгольські часи тут було поселення, скоріше за все, оборонного характеру.
Можливо, правдиві й свідоцтва про те, що в ті далекі часи на місці межиріча ріс
густий ліс, серед якого на невисокому пагорбі знаходився скромний православний
монастир з нелічними черницями. В 1386 р. великий князь литовський Вітовт своєю
грамотою підтверджує право Федора Острозького на Межиріч, який тримав тут укріплений
замок, мабуть - дерев‘яний, з невеликим містечком. В 15 ст. Василь Острозький
(Красний) зводить муровані стіни замку, а його син Іван будує дерев‘яну
троїцьку цервку. Після загибелі храму в вогнищі пожежі, в середині 15 ст.
починається спорудження кам‘яної церкви, яка й дійшла до нашого часу. Часті
набіги ворогів та зручне розташування заставили князів Острозьких укріпити це
місце високими земляними валами загальною довжиною понад 2 км. Вже в документах кінця
16 ст. Межиріч згадується не інакше як місто.

В 1605 році клопотами Януша Острозького Межиріч офіційно отримує магдебурзьке
право з дозволом побудувати тут ратушу, крамниці та баню, а також влаштовувати
ярмарки двічі на рік та торги по неділям. Козацькі війни майже дощенту
зруйнували місто: за описом 1708 р. зафіксовано зруйнування земляних валів, а
від панської резиденції залишилося лише два каміни.

Пізніше Межиріч переходив з рук в руки, все більше перетворюючись на пустку. В
1866 році францисканський монастир реорганізували, а його костьол знову став
православною церквою.

Троїцька церква досить схожа на Богоявленський храм в Острозі. Такий же
наближений до квадрату триапсидний чотирьохстовпний план з приблизно рівними за
широтою нефами, та ж схема побудови об‘ємних мас, які увінчуються п‘ятиглавієм.
Та треба враховувати, що до моменту реконструкції Богоявленської церкви, перед
початком якої майже вся її верхня частина була зруйнована, межирічський храм
багато в чому слугував реставраторам за зразок. Крім того, Троїцька церква
нижча, масивніша, тут більш активно прочитуються контрфорси.
В інтер‘єрі збереглося кілька цінних високомистецьких творів, зокрема ікона
богоматері (16 ст.). Якщо судити по тому, що вдалося побачити (краєм ока, не
більше) мені, то там збереглося не кілька, а принаймі кілька сотень
високомистецьких творів, вражених, як один, барочною бундючною розкішністю.

З ім‘ям останнього представника роду Острозьких, краківського каштеляна Януша,
який прийняв католицизм, пов‘язаний наступний етап в розвитку межирічського
архітектурного ансамблю. На початку 17 ст. тут йдуть роботи по перебудові замка
на францисканський монастир. З північної та південної сторін церкви
прибудовуються два однакових двоповерхових корпуса келій. По їх чотирьом
зовнішнім кутам будуються круглі триярусні башти з конусоподібними дахами. Для
оборони в усіх трьох ярусах башт робляться бійниці. Можливо, реконструкцію
проводив відомий архітектор Павел Гроздицький, який в той час будував у Львові
королівський арсенал.

Непогано збереглися інтер‘єри келій, особливо в північному крилі - так
стверджує путівник, перевірити це самим неможливо: монастир діючий. На це також
вказують великі купи будівельного непотребу навколо келій, хоча загалом все
дуже навіть охайно.

Туристам, як правило, дуже подобається піч, яка збереглася з давніх часів поруч
з монастирем. наскільки я знаю, колись біля неї вартові, що охороняли комплекс,
грілися холодними зимовими ночами. Недалеко від печі з її виразно ренесансним
характером - масивні, колись могутні Заславські ворота (Заславль - зараз
Ізяслав в Хмельницькій області). Зараз ведуть до обідраних навколишніх хатинок.

You must be logged in to post a comment Login

Leave a Reply