Остріг

By on 05.03.2007

Райцентр на півдні
Рівенської області. Вже від самої назви міста віє чимось стародавнім - і назва,
як і саме місто, подорожуючого не обмане. Не даремно тут в 1981 році було
створено Державний історико-культурний заповідник.
В літописах Острог вперше зустрічається під 1100 роком в Іпат'ївському
літописі, хоча поселення, без сумнівів, виникло набагато раніше.

Найважливішою архітектурною домінантою міста є замок князів Острозьких -
справжня перлина давньоруського фортифікаційного мистецтва (вул. Замкова, 5).
До речі, ночувати мені довелося в готелі в центрі міста, а заодно - поблизу
замку. Номер з таким-сяким душем та без ТВ коштував в 2002 році, 24 серпня (ну,
це так, просто подробиці) 24 гривні з особи.
Саме тут, у замку, де виявлено і залишки давньоруського городища, почав свій
розвиток Острог. Його перші дерев'яні укріплення, збудовані ще в домонгольські
часи, були повністю знищені татарськими ордами в 1241 році. Та вже в першій
половині наступного століття перший історично відомий князь з династії Острозьких
- Даниїл (помер близько 1386 р.) - відновлює на Судовій (замковій) горі
зруйновані споруди. Пізніше вони не один раз добудовувалися та
перебудовувалися, та все одно зберегли суворий вигляд середньовіччя.
Рід князів Острозьких, які володіли містом майже без перерв з 14 по 17 ст. і
були одними з найбагатших та найвпливовіших українських магнатів, заслуговує на
увагу і історика, і туриста.
Даниїл відомий своїми щедрими пожертвуваннями місцевим храмам, він же
смертельно поранив в битві королівського гетьмана Войцеха Целея. Його старший
син Федір (помер бл. 1441 р.) розширив острозькі володіння, боровся на стороні
Яна Гуса проти Тевтонського ордену, сам воював з своїм загоном в Грюнвальдський
битві в 1410 р. Василь Федорович Острозький (Красний) (помер до 1461 р.) теж
розширював володіння, був приятелем великого князя литовського Казимира
Ягеллончика. Саме він збудував багато чого в Острозі, Дубно та інших волинських
містах.

Його онук - литовський гетьман
Костянтин Іванович Острозький - прославився перемогами над татарами. Він
заснував татарське передмістя з в'їздною баштою, де поселив взятих в полон
татарів.
Найзнаменитішим же був його молодший син - Костянтин-Василь (1526 - 1608 рр.).
В 1550 р. він став володимирським старостою, в 1559 р. - київським воєводою, а
після Люблінської унії ще й коронним сенатором. Це був успішний правитель та
сміливий полководець, який всіляко підтримував православну церкву, розвивав
українську культуру та книгодрукування. Він був настільки багатим, що навіть
ходив вираз: "багатий, як Острозький". Закінчився цей могутній рід
його молодшим сином Янушем (помер в 1620 р.), який не залишив дітей.

Замок розташований на відносно невеликому (0,7 га) овальному майданчику
на пагорбі. Сама природа тут піклувалася про оборону місця: південна та східна
сторони замку виходили на крутий схил більш як 20-метрової висоти, а північна
та західна частини відділені від міста глибокими ровами на основі колись
існуючого яру.
В ансамбль замку входять сьогодні чотири основних будівлі: житлова оборонна
вежа - "Вежа мурована", Богоявленська церква, башта Нова та дзвіниця
більш пізньої забудови (1905 р.).
Найдавніша споруда фортеці - "Вежа мурована" (так її названо в акті
від 1603 р. про розділ маєтків князя К.-В. Острозького поміж його синами).
Перші камені в її фундамент поклав ще Даниїл Острозький. Розміщена вона біля
південно-східного рогу замкового пагорба. Це досить рідкісний для України тип
середньовічної башти-донжона. В нижньому ярусі споруди зберігалися різноманітні
припаси, тут же було зроблено глибокий колодязь. Верня частини башти -
результат пізніших перебудов ХІХ- початку ХХ століть.
Вже після ремонтних робіт в 1913 - 1915 рр. приміщення було пристосоване під
музей з бібліотекою. Сьогоді в 9 залах музею - досить цікава експозиція Острозького
краєзнавчого музею. Раджу завітати - там також є такі потрібні туристу речі, як
буклети та книжки про історію міста та околиць.
В кількох десятках метрів від Вежі Мурованої - Богоявленський собор, типовий
зразок хрестовокупольної системи, такої популярної в домонгольській Русі. Коли
саме з'явився цей храм, іторикам невідомо. Припускають, що ще за часів Василя
Красного. Церква була частиною оборонних споруд міста: для цього її північну
стіну, яка виходить на глибокий штучний рів, було потовщено до 2,8 м. та з'єднано з
фортечними стінами. В нижній її частині з'явилися бійниці, в верхній - досить
широкий уступ для вартових.
Після переходу місцевих князів в католицизм Богоявленський храм було піддано
анафемі. Церква більш як 200 років стояла пусткою і до середини ХІХ ст.
перетворилася на руїну. Лише в 1886 р. почалася реконструкція храму за проектом
архітектора В. Токарева. Відновлення, в ході якого була збережена лише північна
стіна з бійницями, було завершено в 1891 р. "Копія " в натуральну величину
зберегла основні пропорції трьохнефного, чотиристовпного п'ятиглавого храму,
характерного для давньої Русі. Та пропорції i деталювання фрагментів
церкви, особливо глав, були помітно порушені. Витягнулися вгору барабани,
зникли готичні елементи декору зовнішніх стін, з'явилися натомість деталі в
модному на той час "візантійському" стилі. Помітно стала довшою
апсидна частина, біля зхідного входу з'явилась невеличка прибудова. В інтер'єрі
був встановлений масивний "візантійський" іконостас роботи
петербурзьких майстрів. Стіни покрили розписами (зараз забілені).
В 80-ті рр. ХХ ст. куполи позолотили. Зараз храм виглядає, як на мене, ЗАНАДТО
новеньким. Можливо, багатство кольорів на фасаді тому сприяє.
В південно-західному куті замкового подвір‘я знаходиться третя пам‘ятка
ансамблю – Нова башта, яку іноді ще називають Кругла. За віком вона трошки
молодша за Муровану та за церкву. В літературі її як правило датують кінцем 16
ст., хоча це скоріше дата надбудови верхнього ренесансного ярусу башти. Відомо,
що ще в часи Василя Красного місто обвели фортечними стінами і вже тоді, в
середині 15 ст., були закладені нижні частини Нової башти.
Зразу біля замку, відділений від нього глибоким ровом, витягнувся невеликий прямокутний
сквер. Тут встановлена в 1978 р. невелика стела, присвячена 400-літньому ювілею
Острозької академії. Саме тут колись знаходилась скромна будівля, під дахом
якої вийшли в світ знамениті видання Івана Федорова – “Азбука”, Острозька
Біблія (творча вершина Федорова).
Серед архітектурних пам‘ятників Oстрога Луцька брама займає особливе місце.
Протягом довгих років слугувала вона як важливий захиний пункт в західній
частині міських укріплень з сторони Луцька, одночасно виконуючи функції міських
ворут та бойової башти. Остання обставина зумовила своєрідність її об‘ємної
побудови. Внутрішня стіна з боку міста була з‘єднана з лінією оборонних стін,
тоді як весь інший об‘єм виступав назовні, створюючі ідеальні умови для
флангового обстрілу під час осади. Зараз тут - музей стародруків, колекція
книжок вражає як на масштаби міста.
Піднявшись від Луцької башти ще вище, до верхньої площадки Красної гори і потім
звернувши направо по крутому спуску, можна вийти до Татарської башти –
наступного важливого оборонниго пункту міста. Назву башта отримала від
сусідства з Татарським передмістям. Це був головний міський вхід з сторони
Корця та Звягеля. Башта досить схожа на Луцьку браму, та збереглася до наших
часів набагато гірше. Всередині - щось на зразок безкоштовного громадського
туалету, жителі будинків, які розташовані біля вежі, використовують її за СВОЇМ
призначенням, даху немає, споруда виглядає - і тхне - жахливо.
Історія не зберегла імен архітекторів, що звели Луцьку та Татарську браму, та
безсумнівно те, що майстри ці наочно були знайомі з давньоримською
архітектурою. Бо як інакше пояснити надзвичайну композиційно-пропорційну
схожість острозьких будівель з величною спорудою гробівця Цецилії Метелли в
римі (кінець І ст. до н. е.), що, мабуть, була прообразом острозьких
твердинь. 

Найбільш давні
будівлі, де нині розміщується ОА, були зведені в другій пол. XVIIІ ст. і
належали ордену капуцинів. 3 квітня 1750 князь Януш Сангушко, ординат
Острозький, надав правом фундушовим землі за валами Острога при Дубенській
дорозі на будівництво капуцинського монастиря. У тому ж році розпочалися
будівельні роботи на кошти таборовського старости Самуїла Лубковського. Після
смерті Лубковського кошти надав Канут Фелікс Малинський, мечник Волинський.

Автором проекту був архітектор
Павло Антоні Фонтана (1696-1765), придворний архітектор Сангушків. (Серед його
праць на Україні - місіонерський монастир і палац Сангушків в Ізяславі, костел
та монастир капуцинів в Устилузі). До монастирського ансамблю увійшов костел та
невеликий корпус келій, прибудований до костелу. На південь від костелу мав
бути монастирський парк по променистій центричній схемі. Задум не був
реалізований.

Костел та монастир будувались
одночасно із господарськими спорудами, які розміщувались на схід та південь від
келій. У 1778 костел освячено під іменем Трійці ксьондзом Францішеком
Коморницьким (1733-1780), біскупом Цесарополітанським. У 1796 в костелі
похований його фундатор Канут Фелікс Малинський.

Костел являв собою кам'яну
двоповерхову, трьохнефну, з циліндричними склепіннями базиліку, увінчану
високим двосхилим дахом з фронтоном. Перехід від верхнього, вужчого, ярусу до
нижнього здійснювався за допомогою плавних вигинів волют. Фронтон прикрашало
вікно у вигляді чотирьохпелюсткової квітки. Фасад декорований між'ярусним
карнизом, іконою над центральним входом та вертикальними тягами, розміщеними
відповідно внутрішньому розподілу костелу. З опису 1816 дізнаємося, що фасад
прикрашали скульптури Св. Франциска Ассізького та Св. Антонія Падуанського.
Скромні суворі фасади келій урізноманітнювали карнизи, наличники вікон.
Внутрішнє планування корпусу коридорне, з двостороннім розташуванням приміщень.

У костелі знаходилось 8
дерев'яних багато оздоблених вівтарів: Св. Трійці, розіп'ятого Ісуса, Св.
Франциска, Св. Фіделікса, Св. Іозефа, Св. Антонія, Св. Фелікса, Св. Тадеуша.
Перед костелом розміщувався цвинтар, посередині стояла колона із фігурою
богоматері.

Після польського листопадового
повстання1830р. на Волині було скасовано ряд католицьких монастирів. У 1832 був
закритий і монастир в Острозі, монахи переведені до Старокостянтинова,
костельні речі розібрані по інших монастирях. Споруди та землі монастиря
перейшли у власність уряду.

Довгий час монастир стояв
пусткою. Тут були розміщені військові склади. Після появи в Острозі
благодійно-освітнього Кирило-Мефодіївського братства в 1865 його попечительниця
графиня А.Д.Блудова виклопотала дозвіл на передачу йому занедбаної оселі
кляштору. В 1865-1867 з її ініціативи монастир був реставрований, костел
перебудований архітектором Глейзером на православну церкву у псевдоруському
стилі.
В 1923 в будовах монастиря розмістилась польська учительська семінарія. Церква
залишалась православною. 13 березня 1931р. церкву закрили, а в 1937-38рр.
перебудували на костел. Псевдоросійське декорування знищили, але повністю
відновити первісний вигляд храму не вдалося.

За совєтів в костелі
влаштовали спортзал, в корпусах  - педагогічне училище. В перші тижні війни
1941 в монастирі розміщувався госпіталь: у верес. - жовт. 1941р. тут
функціонувала гімназія; в кінці 1941-1942рр. - німецькі учительські курси; в
1943 - на початку 1944р. - німецький табір, в якому відпочивали військові
пілоти.

Після закінчення війни в будовах
монастиря розмістилось педучилище, в 1956р. - середня школа-інтернат. У 1956р.
розпочато будівництво типового спального корпусу, в 1957-1958рр. збудований
новий навчальний корпус на 12 класів, який з'єднувався з корпусом, спорудженим
в 1914. В 1986р., після закриття середньої школи-інтернату, в її будовах
розмістилась восьмирічна школа-інтернат для дітей із туберкульозом, в 1992р. -
середня школа № 4, в 1994р. - Острозький Вищий колегіум, пізніше переіменований
в ОА.

 

You must be logged in to post a comment Login

Leave a Reply